Блог

Святий Йосиф – хто він?

8 грудня 2020 року Папа Римський Франциск оголосив початок Року святого Йосифа, установленого з нагоди 150-ї річниці від його проголошення Покровителем Вселенської Церкви. (Це вчинив декретом «Quemadmodum Deus» («Як Бог») блаженний Папа Пій IX, спонукуваний важкими та сумними обставинами, у яких перебувала Церква). Рік святого Йосифа триватиме до 8 грудня 2021 року. Щоб ми більш свідомо й плідно пережили цей особливий рік, Святіший Отець Франциск звернувся до нас з апостольським листом «Patris Corde» («Батьківським серцем»), а Апостольська Пенітенціарія видала декрет, яким надала дар спеціальних відпустів з нагоди Року святого Йосифа. Цього року кожен з нас є покликаний, особливо за прикладом Обручника Пресвятої Діви, учитися щоденно будувати власне життя віри на міцному фундаменті Божої волі.

Справжнє батьківство

У своєму листі Папа згадує роман польського письменника Яна Добрачинського «Тінь Отця», який переповідає історію святого Йосифа. Промовистим образом тіні автор указав на те, що Йосиф для Ісуса був земною тінню Небесного Отця: він доглядав за Сином і захищав Його, не відходив від Нього, прямуючи Його слідами. Спадають на думку Мойсеєві слова, скеровані до Ізраїля: «Та й у пустині, де ти бачив, як Господь, Бог твій, ніс тебе, як чоловік носить свого сина, на всьому шляху, що ви його пройшли» (Втор 1,31). Так і Йосиф усе життя сповнював батьківське покликання.

Батьками не народжуються, ними стають. І стають не просто тому, що приводять дитину на світ, а тому, що про неї піклуються. Щоразу, коли хтось бере на себе відповідальність за життя іншого, він у певному сенсі виконує батьківську роль.
У сучасному суспільстві діти часто залишаються без батьків. Та й Церква нині також потребує отців. Не втрачає актуальності пересторога, з якою святий апостол Павло звернувся до коринтян: «Хоч і маєте безліч учителів у Христі, але батьків небагато» (1 Кор 4,15); і кожен священик або єпископ мав би повторити за апостолом: «Я ж через Євангеліє породив вас у Христі Ісусі» (там само).

Логіка батьківської любові

Бути батьком означає вводити дитину в досвід життя, у реальність. Не тримати її, не поневолювати, не володіти нею, а виплекати в ній здатність вибирати, бути вільною, іти. Можливо, саме тому традиція називає Йосифа «пречистим» батьком. Цей термін описує не просто емоцію, а ставлення, протилежне до володіння. Чистота – це свобода від володіння в усіх сферах життя. Тільки коли любов чиста, це справді любов. Любов, яка хоче володіти, врешті-решт стає небезпечною, сковує, пригнічує, робить людину нещасною. Господь полюбив людину чистою любов’ю, залишивши їй навіть свободу робити помилки та діяти проти Нього. Логіка любові – це завжди логіка свободи, і Йосиф умів любити надзвичайно вільно. Він ніколи не ставив себе в центрі. Він не зосереджувався на собі, а натомість поставив Марію та Ісуса в центрі свого життя.

Йосиф знайшов щастя не в самопожертві, а в даруванні себе. Ми не бачимо в ньому розчарування – тільки довіру. У його терпливому мовчанні немає докору – це жест довіри. Світ потребує батьків і відкидає тиранів, тих, хто хоче панувати над іншими, щоб заповнити порожнечу в собі; він відкидає тих, хто плутає авторитет з авторитаризмом, служіння з догідливістю, протистояння з тиском, милосердя з надмірною опікою, силу з насильством. Кожне справжнє покликання народжується з дарування себе – з більш зрілої самопожертви. Така зрілість потрібна й у священстві та в богопосвяченому житті. Якщо покликання – чи то до подружжя, чи до целібату або дівоцтва – не досягає зрілості дарування себе, а зупиняється лише на логіці самопожертви, то замість знаку краси й радості любові воно може стати виявом нещастя, смутку й невдоволення.

«Один у вас Отець»

Батьківство, яке відмовляється від спокуси влаштувати життя дітей відповідно до власних уявлень, відкриває нові горизонти. Кожне дитя приносить у цей світ таємницю, здатну проявитися тільки з допомогою батька, який поважає свободу дитини; батька, який усвідомлює, що його виховна функція та батьківське покликання по-справжньому сповняться тільки тоді, коли він стане «непотрібний», коли побачить, що його дитина здатна самостійно крокувати життєвими шляхами, коли буде схожий на Йосифа, який завжди знав, що це Дитя – не його власне, а лише довірене його опіці. Зрештою, саме це пропонує Ісус, коли каже: «І не називайте нікого на землі отцем, бо є один у вас Отець – Небесний» (Мт 23,9).

У кожному прояві батьківства належить пам’ятати, що воно – це не володіння, а «знак», що вказує на інше, вище батьківство. У певному сенсі ми всі перебуваємо в ситуації Йосифа: ми – тінь єдиного Небесного Отця, Який «сонцю велить сходити над злими і над добрими та посилає дощ на праведних і на неправедних» (Мт 5,45); тінь, яка йде за Сином.

Взяти до себе Ісуса і Марію

Бог сказав святому Йосифові: «Уставай, візьми Дитя та Його Матір» (Мт 2,13). Справді, Ісус і Марія, Його Мати, – це найцінніші скарби нашої віри. У задумі спасіння Син невіддільний від Матері, Яка йшла шляхом віри і незмінно зберігала єдність із Сином аж до хреста. Тому й ми покликані запитувати себе, чи всіма силами захищаємо Ісуса та Марію, таємничо ввірених нашій відповідальності й опіці? Син Усемогутнього Бога, приходячи у світ, стає слабким і вразливим. Він потребує Йосифа, захисту, догляду, опіки, виховання. Бог довіряє Йосифові, як і Марія, Котра знаходить у ньому того, хто не тільки хоче врятувати Її, а й завжди піклуватиметься про Неї та про Дитину. Тож Йосиф не може не бути опікуном Церкви, бо Церква – це продовження Тіла Христового в історії, а в її материнстві віддзеркалене материнство Марії. Захищаючи Церкву, Йосиф захищає Дитя і Його Матір; і ми, люблячи Церкву, любимо Дитя та Його Матір.

Тож мета цього Року – пробудити в нас більшу любов до великого святого, заохотити до молитви за його заступництвом, до наслідування його чеснот і відданості. І нам не залишається нічого іншого, як благати святого Йосифа про найбільшу благодать: про навернення. Тож молімося до нього, особливо для отримання повного відпусту для себе та померлих.

Умови отримання дару повного відпусту (індульгенції)

Повний відпуст надається за звичними умовами (таїнство Сповіді, Святе Причастя і молитва в намірах Святішого Отця) вірним, які із душею, вільною від будь-якого гріха, використають нагоди й способи, подані нижче:

1. Святий Йосиф, правдивий муж віри, заохочує нас відкрити первісний синівський зв’язок із Отцем, відновити нашу вірність молитві, бути відкритими на слухання й відповідати Божій волі глибоким розпізнаванням. Тому надається повний відпуст усім, хто принаймні 30 хвилин буде роздумувати над молитвою «Отче наш» або візьме участь хоча б в одноденній духовній віднові (реколекціях), яка містить роздуми про особу святого Йосифа.

2. У Євангелії святого Йосифа названо праведним (див. Мт 1,19). Він став учасником Божої таємниці, і тому є особливим покровителем внутрішнього виміру життя. Його приклад підштовхує нас відкрити силу мовчання, розсудливості й гідності у виконанні власних обов’язків. Чеснота справедливості, притаманна Йосифові, цілковито відповідає Божому принципу милосердя, тому що саме воно штовхає до звершення правдивої справедливості. Тому ті, котрі за прикладом святого Йосифа виконають діло милосердя щодо тіла чи душі, отримають дар повного відпусту.

3. Основна характеристика покликання Йосифа – бути Опікуном Святого Сімейства із Назарету, Обручником Пречистої Діви Марії та законним батьком Ісуса. Для того, щоби всі християнські подружжя були заохочені до створення такого ж глибокого єднання, любові й молитви, що в повноті були в Святому Сімействі, надається повний відпуст для вірних, які молитимуться Святий Розарій у сімейному колі або коли його спільно відмовлятимуть наречені.

4. Слуга Божий Папа Пій XII 1 травня 1955 року встановив свято св. Йосифа Ремісника із метою, щоб всі люди визнавали гідність праці, яка би надихнула соціальне життя та закони, побудовані на рівному поділі прав та обов’язків. Отже, повний відпуст отримає кожен, хто щоденно віддаватиме свій труд під покров св. Йосифа, і кожен вірний, що молитиметься про заступництво Ремісника з Назарету, просячи, щоб той, хто шукає роботу, її знайшов, і щоб праця всіх стала більш гідною.

5. Святе Сімейство, утікаючи до Єгипту, навчає нас, що Бог є там, де люди перебувають у небезпеці, там, де страждають, там, де зазнають вигнання та самотності. Отже, надається повний відпуст вірним, які помоляться Літанією до св. Йосифа (у Латинській традиції) або Акафістом до св. Йосифа, цілим чи принаймні його частиною (у Візантійській традиції), або якусь молитву до св. Йосифа, властиву іншим літургійним традиціям, у намірі Церкви, що терпить переслідування всередині чи ззовні, і в намірі всіх християн, що потерпають від гонінь у будь-якій формі.

Свята Тереза від Ісуса визнавала у святому Йосифові покровителя всіх життєвих обставин: «Видається, що Бог надав іншим святим ласку опіки в тій чи іншій потребі, у той час, коли я пересвідчилася, що славний св. Йосиф своїм заступництвом покриває всі потреби».

Щоби підтвердити універсальність покрову св. Йосифа над Церквою, окрім вищевказаних обставин, Апостольська Пенітенціарія надає повний відпуст вірним, які помоляться за власним бажанням будь-якою затвердженою молитвою до святого Йосифа чи відправлять акт побожності на його честь, наприклад, «До Тебе, св. Йосифе», особливо в такі дні: 19 березня та 1 травня, у свято Святого Сімейства Ісуса, Марії та Йосифа, у Неділю святого Йосифа (неділя по Різдві за Візантійською традицією), 19-го числа кожного місяця та щосереди, яка зазвичай присвячена святому згідно з латинською традицією.

У контексті теперішньої ситуації надзвичайного стану в службі здоров’я дар повного відпусту надається літнім людям, хворим, вмираючим та усім тим, котрі через поважні причини не можуть виходити з дому, які з душею, вільною від будь-якого гріха, та з наміром виконати при першій можливості три звичайні умови вдома або там, де їх утримують обставини, помоляться до святого Йосифа, утішителя хворих і покровителя доброї смерті, з довір’ям жертвуючи милосердному Богові болі та незручності свого життя.